Бог Старого Заповіту
Коли ми читаємо Старий Завіт, у нашій уяві часто повстає такий образ Бога: суворий старець в білому одязі, що сидить на троні і неохоче втручається у життя людей і народів. Він реалізує свої загадкові плани і суворо карає за порушення Його наказів. Чи справді Бог диспотичний старець? Невже це Той самий милосердний Отець, про якого говорить Ісус? Такі питання інтригують, адже вся Біблія описує одного і того ж Бога. Його образ, взятий з Старого Завіту, цілком узгоджується з тим, що показали Ісус і апостоли.
Око за око
Перше, що спадає на думку, коли ми розмірковуємо про Бога, описаного в Старому Завіті, це закон «око за око, і зуб за зуб» (Левит 24:17-22). Цей уривок наводять як яскравий приклад того, який Бог мстивий та завзятий. Він наказує своєму народу діяти таким чином. Як Хтось милосердний і добрий може вимагати такої суворої відплати за кривду? Однак, така точка зору не враховує історичний та культурний контекст Близького Сходу. З нашої точки зору, цей закон заохочує до помсти. Але народ Ізраїлю, якому були дані заповіді, бачив його зовсім під іншим кутом. Для них закон «око за око» був обмеженням закону відплати, який функціонував у стародавніх культурах. У ті часи моральним обов’язком було не лише відплатити кривдою за кривду, а й завдати набагато суворішого покарання. Типовою платою за смерть члена сім'ї було вбивство всієї родини кривдника. Родичі тієї родини, звісно, також мстилися за заподіяну шкоду, що призводило до нескінченних ворожнеч між родами і постійних конфліктів. Щоб зрозуміти цю ранню мораль, достатньо прочитати, що Ламех, праправнук Каїна, каже своїм дружинам:
Якось Ламех сказав своїм жінкам: Адо і Селло, послухайте мого голосу! Жінки Ламеха, зважте на мої слова: адже я вбив чоловіка за свою рану, — молодика за свою рану: коли за Каїна відомститься в сім разів, то за Ламеха — у сімдесят разів по сім. (Буття 4: 23-24)
Заповідь, яка була дана Богом, не дозволяла помсти, яка була б більш суворою за початкову шкоду. Це була суттєва зміна ментальності та крок до ще більш радикальної позиції любові, яку Ісус пізніше заповість своїм учням.
Любов з самого початку
Бог, описаний у Біблії, показує свою любов до людини з самого початку її існування. Спочатку Він благословляє людину (Буття 1:28). Потім Він попереджає її про наслідки непослуху, тобто про гріх (Буття 2:16-17). Незважаючи на це, людина грішить і як наслідок — її виганяють з Раю. Однак це не незаслужене покарання, а наслідок свідомого вибору. Але Бог продовжує любити грішну людину. Він дає їй шкіряний одяг і одягає її (Буття 3:21). Але ця шкіра не з’явилася з нічого! Щоб спорядити людину, потрібно було вбити якусь тварину. Тому Бог платить ціну і піклується про людину, навіть тоді, коли вона заслужила на смерть. Цей короткий вірш передвіщає набагато більшу ціну та неймовірну жертву, яку Бог принесе для того, щоб очистити людину від гріха (Римлян 5:6-11).
Та сама схема, що й у Книзі Буття, — людський гріх і Божа милосердна відповідь — повторюється, наче приспів, у біблійній історії Ізраїлю. Стислий зміст цієї історії ми знаходимо у Неемії (Неем. 9:6-37). Бог благословляє Свій народ і обіцяє й надалі благословляти його, якщо тільки вони будуть вірними Йому. Натомість Ізраїль грішить, падає, відходить до інших богів. Згідно з заповіддю, він має померти... Але Бог знову змилосерджується над ним. Він не карає їх відповідно до їхніх вчинків, остаточно не знищує непокірних. Він залишає Собі частину і знову виявляє їм Свою милість. Минає кілька років чи поколінь, і вся ситуація повторюється... Обраний народ знову бунтує, грішить і терпить наслідки. І Бог знову прощає, підтверджує завіти та Свої обіцянки. Бог завжди вірний — починаючи від виходу з Єгипту, 40-річного походу по Синайській пустелі, завоювання обітованої землі, епохи суддів, епохи царів, вигнання до Вавилону і повернення на батьківщину. Невірність людини і вірність Бога — це основа всієї історії, що розгортається на сторінках Біблії.
Але я на це заслужив!
Часто ми критично оцінюємо дії Бога через те, що ми свідомо чи підсвідомо переконані, що Він нам щось винен. Християнство називає таке ставлення гординею. Таке мислення передбачає, що Бог зобов’язаний дати нам добро і щастя. Якщо ж Він цього не зробить, ми маємо повне право назвати Його жорстоким тираном. Але правда полягає в тому, що Бог нам нічого не винен. Усе наше життя — це дар Його благодаті. Кожна мить людського існування є суверенним рішенням Бога продовжити наше життя, щоб «підтримати нас Словом сили Його» (Євр. 1:3). Бог виявляє особливу милість до тих, хто протистоїть Йому. Гріх — це бунт проти єдиної Сили, яка породжує існування. Ми можемо порівняти грішника до людини, яка сидить на гілці над прірвою, зрізає гілку і падає. Але Бог добрий, і з великим терпінням дає можливість покаятися і навернутися.
Чому власні очікування від Бога є безпідставними? Щоб це зрозуміти, розглянемо порівняння. Уявіть собі, що письменник пише роман. Він може представити у своєму романі сумну, страшну чи радісну історію — лише його креативність та воля визначать, яким буде кінець історії. Саме він готує для головних героїв щасливий чи сумний кінець. Чи автор чимось зобов’язаний перед героями свого оповідання? Чи можуть персонажі, які живуть лише в уяві письменника, звинувачувати його в несправедливості? Віра в те, що Бог нам щось винен, подобна до віри в те, що письменник зобов’язаний дати щастя, радість і процвітання персонажу свого власного роману. Саме творець пише історію, він має повну свободу і суверенно вирішує, якою буде доля створених ним персонажів. Подібний образ використовує пророк Єремія, а за ним апостол Павло, який порівнює людей з глиною, а Творця — з гончарем (Єр. 18: 3-10; Рим. 9: 20-23). Чи може глина сперечатися з гончарем і стверджувати, що він її неправильно сформував? Спроба судити Бога також спричинена помилковим переконанням, що Бог підпорядковується тим же законам, що й ми. Але Творець — це не черговий герой історії чи будь-який інший вид глини, з яким ми можемо себе порівняти — Його природа поза межами нашого розуму. Парадокс полягає в тому, що ті, хто висувають претензії до Бога, самі поводяться так, як звинувачують Його. Наше суспільство є мстивим, заздрісним і егоцентричним. Воно грішить. В своїй гордості, що сягає небес, воно ще вимагає, щоб Бог пристосувався до його уявлень про себе, не висував ніяких вимог і аплодував розбещеній моралі. Мене захоплює неймовірне терпіння Бога до норовливих людей.
Як відношення це має до мене?
З усієї Біблії постає один образ Бога. Він терпеливий і милосердний, але також святий і справедливий. У Своєму милосерді Він не закриває очі на гріх. Він дає людині незаслужену благодать. Та це не заохочення ще більше грішити, бо провини і так будуть прощені. Благодать має свою ціну. Завдяки їй людина може мати життя без гріха, життя в свободі і в святості. Це мета Божого дару. Сьогодні ми живемо в надзвичайний момент історії, про який писав пророк Ісая:
На мені Господній дух, через це Він мене помазав. Благовістити бідним мене послав, вилікувати розбитих серцем, проповідувати полоненим звільнення і сліпим прозріння, проголосити Господній сприятливий рік і день відплати, щоб потішити всіх, хто плаче (Ісая 61:1-2)
Ісус відніс ці слова до Себе. Він заявив, що в Ньому сповнилися пророчі обіцянки. Сьогодні ми живемо в час благодаті. Кожен день ми можемо отримати найдорожчий Божий дар — спасіння. Однак ми знаємо, що Бог послідовний. Людина може відмовитися від спасіння. Вона може знову збунтуватися. Нині ми все ще маємо можливість вибирати, приймати чи відкинути порятунок, який нам запропонував Бог. Цей надзвичайний час триває й сьогодні. Але ми також знаємо, що час благодаті не триватиме вічно.
Адже час розпочати суд з Божого дому; і коли він починається з нас, то який же кінець тих, хто противиться Божому Євангелію?
І коли праведний ледь спасається, то де виявиться безбожник і грішник? (1-е Петра 4:17-18)
Одного дня кожен із нас постане перед судом. Ти готовий?
