Руки, в які ми боїмося здатися, – саме ті, що дали нам спасіння
«Хіба може річ сказати тому, хто її створив: “Не він мене зробив!” Хіба може виліплений горщик відізватися про свого творця: “Він нічого не розуміє?”»? (Ісая 29:16).
Це схоже на те, як глина говорить Тому, Хто її ліпить: «Ти не знаєш, що робиш зі мною».
Довіритись Йому часом буває страшно. Ми не завжди розуміємо, що Він робить, або від чого Він може попросити відмовитися.
Віктор Гюго чудово передає цей страх у романі «Знедолені». Описуючи життя єпископа Мір'єля, який був повністю присвячений служінню, автор зазначає, що «серйозні», «тверезі» і «розумні» люди з його оточення вважали, що єпископ заходить у своїй любові надто далеко. Ба більше, деякі уникали зближуватися з ним, побоюючись, що його радикальна самовіддача може виявитися заразною — і в результаті вони можуть дійти до «більшого зречення, ніж їм хотілося б».
Хіба не цього ми часом боїмося у стосунках з Ісусом?
Річ не в тім, що ми не прагнемо Його. Ми прагнемо. Справа навіть не в тому, що ми не хочемо скоритися перед Ним. Ми хочемо. Ми просто боїмося того, як далеко Він може нас завести, якщо ми повністю здамося в Його руки.
І, з усім тим, в цьому і полягає великий парадокс капітуляції: ті руки, в які ми боїмося здатися, — це саме ті руки, які були пробиті заради нашого спасіння!
Довіряйте Йому, Він знає, що робить!
Сьогодні я молюся так: Господи Ісусе, я хочу, щоб Ти формував мене. Я хочу повністю віддатись у Твої люблячі Руки! Допоможи мені подолати будь-який опір у моєму серці до Тебе! Амінь!
Ви – справжнє диво!
📬 Отримуйте щоденні надихаючі роздуми на email:
Підписатися на "Диво кожного дня"